#Ісповідники_віри. 190 років тому народився о. Кирило Селецький

29 квітня 2025

«Посідаю превеликий капітал в серці моїм, а ти капіталом — гаряча любов мого народу і сильна віра у Боже Провидіння». 190 років тому, 29 квітня 1835 року, у с. Підбуж на Львівщині народився Кирило Селецький, священник УГКЦ (1860), письменник, публіцист, громадсько-освітній діяч, засновник жіночих монаших згромаджень Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії (1892) та Сестер св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії (1898), засновник першої в Галичині захоронки для дітей.

#Ісповідники_віри. 190 років тому народився о. Кирило Селецький

Cлуга Божий о. Кирило Селецький — діяльний душпастир другої половини ХІХ, поч. ХХ с., відомий громадський діяч, публіцист, засновник перших активних українських чернечих згромаджень та першої української захоронки в Галичині.

Народився 29 квітня 1935 року в с. Підбуж на Дрогобиччині в шляхецькій родині. Батько Михайло був вчителем, а мати Іванна, з дому Павликівська, займалась вихованням дітей. Кирило навчався в гімназії у Самборі, опісля в Львівському університеті та в Перемиській духовній семінарії. Після закінчення семінарії від 1959 року працював вчителем в Дрогобицькій гімназії. У цьому ж році одружився з Емілією Івасівкою, донькою о. Миколи із с. Більче Дрогобицького повіту.

Священничі свячення прийняв 8 січня 1960 року з рук єпископа Григорія Яхимовича в Перемишлі. 24 березня 1862 року отримав декрет скерування до праці сотрудником на парафії Стара Сіль. В наступних роках душпастирював у парафіях перемиської єпархії: від 9 квітня 1963 року в Біличу Горішнім, від 1 травня 1965 року в Мілкові, від 20 лютого 1869 року в Любачеві, від 17 жовтня 1870 року в Вороблику Королівськім, від 28 грудня 1872 року виконував обов’язки капелана сс. Василянок в Яворові, від 3 вересня 1973 року виконував обов’язки сотрудника в Корениці [28, c. 25]. Грамотою ч. 2259 від 19 червня 1874 року був призначений парохом в с. Жужелі та с. Цеблів Белзького деканату, що на Сокальщині, де душпастирював до останніх днів свого життя. У 1900 році його призначили белзьким деканом та головою церковного суду Перемишльської єпархії, а також виконував обов’язки цензора книг релігійного змісту в єпархії. У листопаді 1906 року був призначений радником єпископської консисторії [8, с. 380].

Отець Кирило Селецький, 1891 рік.

В родині о. Кирила та Емілії Селецьких народились дві доньки Олена та Марія. Та після шести років спільного подружнього життя дружина, яка відзначалась добрими християнськими чеснотами та була важливою опорою родини, померла, а невдовзі і старша донька. Старша сестра о. Кирила, Леонтія, переїхала жити до його дому, зайнялась вихованням дитини та господарськими справами. Відомо що Марія закінчила гімназію сестер василіянок в Яворові, була дружиною о. Теофіла Лаврівського, з яким виховала шестеро дітей.

Отець Теодор Вергун, перший біограф o. Селецького, характеризував його як людину постійної праці, яка завжди себе вдосконалювала. Він ретельно готувався до проповідей, присвячував щоденно час особистій молитві. Форма його проповіді була простою та доступною для людей, «він своєю особою приковував слухачів, притягав їхні душі до Бога» [2, c. 136]. В недільний післяобідній та вечірній час проводив катехизацію на плебанії, в школі чи в читальнях, які сам же часто і закладав. На кожній із парафій відзначився турботою про красу храмів, будував, розписував, реставрував. Відзначався ревністю в священичому служінні, не опускав жодних богослужень, та одночасно був свідомим, що перш ніж говорити людям про небесне царство треба зважити на їх матеріальне становище, та при потребі надати допомогу.

Душпастир та громадський діяч

Отець Кирило Селецький поєднував душпастирську працю з громадською діяльністю. Для поборення нужди серед бідного селянства молодий священник в 60-тих роках ХІХ ст. відкривав на парафіях позичкові каси на взір німецького промисловця Шульца з Делітзш, які опирались на засадах суспільної самопомочі, в них за малий відсоток можна було отримати позику; у випадках великої потреби кошти позичались безвідсотково [2, c. 138]. Анна Потоцька з Олешиць, згадуючи душпастирську працю Селецького в Мілкові писала, що прийшовши на парафію відразу заприязнився з її чоловіком Станіславом. Вони разом закладали в Мілкові та околицях позичкові каси, споживчі крамниці, ремісничі товариства, поборюючи лихву та пияцтво, розвивали в міру можливостей матеріальний добробут та впроваджували здорову, оперту на релігії освіту[31, c. 185]. О. Теодор згадує про заснування o. Селецьким позичкових кас та консумпційних крамниць в Любачеві, Жужелі, Цеблові та Белзі [2, c. 138–139].

Єпископська візитація белзького деканату. Себечів, 27 травня 1906 р. (ЦДІАЛ, ф. 764, оп. 1, спр. 35, арк 7). о. К. Селецький сидить перший зліва у другому ряді

Отець Селецький став одним із перших активних членів товариства «Просвіта», спілки «Діло». Та коли в цих організаціях поширились протихристиянські тенденції священник подавав свої протести, які не були прийнятими, тому він виступив із товариства та із спілки[2, c. 142]. Він також був ініціатором створення та активним членом священичого товариства св. ап. Павла. На запрошення отця в травні 1891 р. на його парафії в Жужелі священники цього товариства провели свою першу місію[4, 346–348].

В серпні 1892 р. на запрошення о. Стояна з Дражовиць на Моравії Селецький бере участь у з’їзді східних католиків у Велеграді на святкуванні тисячоліття смерті св. Методія, будучи єдиним українським представником[17, с. 4–5]. На конференції отець представив коротку історію Руси-України, діяльність реформованого василіянського Чину, та товариства св. ап. Павла[18, с. 5].

В дописі з 1893 р. поданому в «Посланнику» священник пропагував ідею створення християнських крамниць, які на той час функціонували в Угорщині. Морав’яни тримались правила купляти товари своїх виробників, тому на своїх крамницях розміщували напис «Svoji k svému». Отець Кирило не одноразово напоумляє читачів купляти товари свого виробника, підтримуючи розвиток своєї країни[1, с. 5; 14, с. 4–5]. Звичайно що такі крамниці діяли у місцевостях, де працював священник.

Закладення в Галичині молочарських спілок причинилось до годівлі расових молочних корів, піднесення управи поля. Одна з перших молочарень, з ініціативи о. Кирила, була відкрита в Цеблові. Отець Т. Вергун пише, що о. Селецький звертав увагу господарям, щоб залишали вдома достатньо молока для прогодування родини[2, c. 139].

Отець Кирило був засновником братств тверезості, та поширював ідею тверезості в своїх публікаціях[10, с. 68–73; 19, с. 34–35, 57, 59] та чисельних статтях у часописах «Посланник» [21, с. 4], «Книжочці місійній»[12, с. 17]. Органам місцевих влад та духовенству пригадував, що до їх обов’язків належить відповідальність за поборення п’янства та створення умов для ширення тверезості в громаді. Священник був переконаний, що для поборення цього гріха, необхідно усунути основні спонуки, тому пропагував ідею закриття корчм у містах та селах. У статті про відповідальність та покликання батька в сім’ї, перестерігав перед цим гріхом: „Най дитина твоя не бачить тя ньколи піяного, запоморочивши голову, твориш ти і други грьхи и даєшь соблазнь. Пам’ятай собь, що сказавь Христось: Горе тому, через котрого соблазнь дьє ся… Не води дитину до корчми, або не посилай ю тамь, щоби ся не прислуховало и не приглядало нечестям, яки там звичайно дьються“. [12, с. 17].

Найбільшим внеском Слуги Божого у розвиток суспільного життя та церкви стало заснування активних чернечих згромаджень, які згідно заданої харизми займались виховною працею.

Публіцист

З огляду на брак літератури в українській мові, необхідних підручників для шкіл, Селецький почав видавати свої публікації. Публіцистика не була ціллю його життя, основним мотивом були потреби суспільства, тому він впевнено робив те, в чому не чувся фахівцем. Найперше він видав читанку для народу під назвою «Своя хата», яка вийшла друком в друкарні Ставропігійського інституту у Львові в 1868 р.

Вже в наступному році за благословенням перемиського єпископа Йосифа Сембратовича отець переклав для дітей католицький катехизм написаний о. Йосифом Дегарбе ТІ, пристосувавши відповідні частини до традиції східньої церкви. о. Селецький вперше опублікував народною мовою «Катехизись для дьтей греко-католицького обрядь». Публікація, видана тиражем трьох тисяч примірників, була передана товариству «Просвіта» для поширення в народі.

В 1874 р. він видає публікацію: «Книга мудрости або житє чесного чоловіка, яке оно посля законов Божих і людських бути повинно» — книга про духовну формацію християнина, в якій представляє етапи розвитку духовного життя — дитинство, молодість та зрілість. Більша частина публікації присвячена духовній формації дитини [19, с. 1–39], автор звертає увагу батьків на відповідальне виховання для формації зрілої особистості. Друга частина присвячена людям «середущого віку», тобто молодим сформованим особам, які покликані будувати християнську родину, на основі Божих заповідей; доросла зріла особа, згідно Селецького несе відповідальність за будову суспільства, до чого закликає читача: «Ти, милий брате, єсть сином той земль, земль руской, на котрой все люде, що однаковимь язикомь бесьдують, що однаково Бога славлять, що мають одни і ти сами звичаи та обичаи, суть собь мовь родни братя и взаємно за своє добро стояти мають — маєш про тоє брате мой рожни обов’язки сповняти взглядом краю и сповбратей твоихь». [19, с. 58]

В 1884 р. була видана публікація «Відкриття Америки», та вже в 1891 р. перевидана вдруге. В 1886 р. — «Праведний Товія», в 1889 р. — «Житє Івана Золотоустого», в 1892 — «З житя Якова Кука», в 1896 р. — «Короткие упражнения катихетические и библейная істория до ужитку матерей християнських, захоронок и душпастирей», в 1900 р. — «о. Іван Боско», в 1904 р. — «О власних силах», де описує життя єпископа Івана Снігурського. В 1908 р. — «Як уладжене має бути життя доброї законниці», після твору Кароля Андреа Бассо. В 1909 р. — «Ікона Пречистой Дьви Марії» (переклад праці Христофора Шмідта). В 1910 р. — «О власних силах», описує життя Авраама Лінкольна, Бенджаміна Франкліна та о. Севастіяна Кнайпа.

Селецький перекладав праці німецьких християнських письменників вихователів Альбана Штольца та о. Христофора Шмідта.

Через публікації вселяв читачеві віру в себе, усвідомлював його у величі Божого синівства, вчив уповати на Бога, «який є нашим Батьком», прикладати власні зусилля для саморозвитку, щоб бути добрим будівничим зрілого суспільства. Графиня Анна Потоцька, оцінюючи видані публікації о. К. Селецького, писала, що вони «для найпростіших зрозумілі і для освічених займаючі»[31, c. 185].

Всі публікації Селецький писав народною мовою, доступною для загалу. Він навіть унаочнював у своїх творах образи та картини, українізуючи їх назви. У публікаціях «Відкриття Америки», «З життя Якова Кука, або що може сильна воля і постійна праця» військові іспанські та індійські човни називав чайками[11, с. 47; 16, с. 30]. У творі «З життя Якова…» головного героя Джеймса назвав ім’ям Яків, його корабель Індевор — Меркурієм, а англійський корабель Ігл — Орлом[16, с. 29] і т. д.

В 1886 р. о. Селецький видавав у Ярославі християнський місячний ілюстрований часопис під назвою «Кирилль і Методій», у якому знайомив читачів із життям словянських вчителів, подавав опис основних свят церковного року, пояснення святих таїнств, практичні поради щодо лікування народними методами. Священник систематично публікував статті та дописи в часописах: «Посланник», «Книжочка Місійна», «Душпастир», «Богословський вісник»; газетах: «Діло», «Основа», «Слово», «Руслан», «Християнський голос», тому в своєму часі був знаною особою у всій Галичині.

Засновник перших активних чернечих згромаджень

До 1892 р. в УГКЦ існував лише монаший чин отців василіян та сестер василіянок. Отець Кирило Селецький став засновником першого активного жіночого згромадження в УГКЦ сестер служебниць Пречистої Діви Марії (далі — ПДМ), його заснував співпрацюючи з отцями василіянами. На загальних зборах членів Товариства св. апостола Павла, яке відбулось 10 березня 1892 р. в монастирі св. Онуфрія у Львові, о. К. Селецький представив справу заснування нового жіночого згромадження, яке мало би займатись веденням захоронок[23, с. 159]. Він переклав на українську мову правила латинських сестер служебниць, пристосувавши їх до східної традиції, та переслав до затвердження галицькому митрополитові Сильвестру Сембратовичу[2, c. 155; 13, с. 367–368]. Правила були потверджені 6 травня 1892 р. [2, c. 143]. Перший дім згромадження був побудований о. Селецьким в Жужелі, за благословенням перемиського єпископа Юліана Пелеша.

Головною ціллю згромадження було провадження захоронок для дітей. Перша захоронка, якою опікувалися служебниці була відкрита старанням о. Кирила на його парафії у с. Жужіль в 1893 р. [2, 160]. В цьому році священник подає допис у часописі «Посланник», в якому знайомить читачів з ціллю заснування захоронок: «Найважньйшою задачею родичей христіяньських єсть совьстне вихованье своихь дьточок, именно до часу, коли трудь сей поділить сь ними школа. Для дитини брак ока родительського вь першихь льтахь, коли она приходить до розуму и перши кроки на дорозь життя ставить, єсть се шкода безконечна, котра одобьеся на цьломь будучномь житю… Тисячь людей, жіючихь зь праць рукь по за домомь, не суть в состоянію доглядати дьтей своихь. Щоби зарадити тому основано т. зв. охоронки. Хоронить охоронка дьти, вліяє на іхь образованье, отзвичаює ихь от простацтва и блудовь, яки принесли они з дому, або з улиць, призвичаює іхь до чистоти, ладу і послуху, учи вьжливого захованя ся межь собою и вь относинахь до особь старшихь, учить молитви и початковь правдь св. вьрь» [15, 5].

Згідно погляду о. Селецького найкращими провідниками захоронок є черниці, «божь чимь больше религійни суть проводирь якои охоронки, то тимь больше и точньйше сповняють свою задачу» [15, 5].

До розвитку новоствореного згромадження долучалось духовенство та вірні з цілої галицької митрополії. Отець Кирило на сторінках львівського «Душпастиря» ознайомлював вірних зі справою повстання нового чернечого згромадження, а також систематично подавав фінансові звіти із внесків на розвиток Згромадження сестер служебниць. Ці звіти були також друковані на сторінках «Вісника Перемиської єпархії».

У 1894 р. о. К. Селецький повідомив Апостольську Столицю про засноване ним Згромадження сестер-служебниць ПДМ. Апостольська Столиця прийняла це до відома та листом з 19 липня 1894 р. ч. 2276/12 через Конгрегацію поширення віри подякувала отцю за його працю, поручивши опіку над згромадженням Львівському руському архипастиревi[7, с. 82]. Засновник не вимагав від кандидаток так званого «віна» для вступу до згромадження. Владика Андрій Сапеляк зазначає, що саме це нововведення відкрило двері посвяти в чернечій спільноті багатьом українським дівчатам з бідних сімей та стало для сестер нагодою перебувати в постійному безперервному контакті з селянами, служити їм за приклад у праці та впливати на них духовно[9, с. 35].

2 березня 1897 р. галицький митрополит Сильвестр Сембратович Ч. 236 видав розпорядження про передачу новоствореного Згромадження сестер служебниць ПДМ у підпорядкування протоігуменові монастиря Чину св. Василія Великого[25, арк. 1].

Листом з 26 лютого 1898 р. митрополичий ординаріат на прохання о. Селецького звільнив його з відповідальності прокуратора згромадження, після чого священник передав всі документаційні справи, що стосувалися Згромадження сестер служебниць, які до того часу особисто провадив, його комісарові василіянинові о. Є. Ломницькому[1, c. 100].

Засновуючи згромадження служебниць о. Селецький особисто приймав кандидаток до спільноти, дбав про їх формацію. Після зложення повноважень прокуратора до нього продовжували підходити дівчата з проханням прийняти їх до чернечої спільноти, адже як в монастирі василянок, так і в служебниць були поставлені вимоги внесення віна при вступі, що о. Кирило вважав невластивою перепоною для особи, в якій бачив щире покликання служіння Богові[24, арк. 3; 29, c. 587]. Тому в порозумінні з перемиським ординарієм Констянтином Чеховичем та галицьким митрополитом Андреєм Шептицьким засновує друге чернече згромадження, не вимагаючи від кандидаток віна. Він придбав дім у дочірній парафії в с. Цеблів, склав для дівчат розпорядок дня, давав науки, відкрив захоронку, яку вони провадили.

У 1899–1901 рр. о. К. Селецький вислав цеблівських дівчат на навчання в школу жіночого господарства, яку провадила Ядвіга та Марія Замойські в Кузніцах біля Закопаного, щоб вони здобули фахове знання в різних ділянках господарської праці та ознайомились з основами ведення захоронки[6, с. 32]. Як добрий «майстер людських душ» він міг бачити в людині її потенціал, розвивати його та скеровувати до праці у належному напрямку. У хроніці Згромадження св. Йосифа, як також у спогадах перших його членкинь, збереглися слова, якими отець завжди звертався до сестер: «діти, котрі мені Бог дав»[3, арк. 95]. Тих, які в очах тогочасних чернечих провідників вважалися непридатними до чернечого життя, Селецький приймав як „дітей, дарованих йому Богом“, та духовно і матеріально опікувався ними.

Основним джерелом та проводом в чернечому житті для сестер була публікація о. Кирила «Як уладжене має бути житє доброи законниць», видана в Жовкві 1908 р. за благословенням митрополита Андрея Шептицького. Пишучи цю книжку о. Селецький черпав з книги італійського священника Карла Андреа Бассо, пароха з Треззо «Досконала монахиня»[30], на основі якої провадив конференції сестрам. Він навчав черниць цінувати убогий спосіб життя, жити з праці власних рук, строго дотримуватись церковного посту, ставлячи їм за взір у цій практиці перших пустинників та монахів[24, арк. 4]. Богопосвячена особа згідно Селецького має бути взірцем християнського життя для спільноти вірних. Він навчав черниць, одягаючи чернечий одяг, пам’ятати про те, що не сам одяг чинить їх черницею, а життя в Дусі Божому[22, с. 6–7].

15 грудня 1910 р. було підписано статути Товариства Св. Йосифа Обручника в Цеблові, членкині якого вели чернече життя. Церковна влада прийняла ці статути 10 січня 1911 р. У 1912 р. о. К. Селецький помістив оголошення в «Християнському голосі» про появу Товариства св. Йосифа Обручника в Цеблові, членкині якого жили за євангельськими радами [20, с. 4].

Товариство Св. Йосифа мало на меті вести школи домашнього господарства, провадити захоронки для дітей, розповсюджувати релігійну літературу, допомагати вбогим дівчатам у працевлаштуванні[6, c. 52]. Крім виховної роботи засновник доручав черницям опікуватися хворими людьми в селі, допомагати убогим багатодітним родинам. Отець щорічно подавав звіт місцевому ординарієві про життя та діяльність Товариства Св. Йосифа, особливо з праці в захоронці. У листах характеризував духовне життя сестер, а також звертав увагу на основну мету заснування товариства — запобігання деморалізації суспільства[29, c. 586–587]. Отець Селецький виступав як перший ініціатор та єдиний засновник згромадження св. Йосифа, вся документація в справі заснування чернечої спільноти на державному та церковному рівні була оформлена і полагоджена ним.

Селецький як засновник чернечих спільнот цікавився діяльністю та працею активних богопосвячених спільнот, які відвідував в часі закордонник подорожей, та ознайомлював українського читача з їх діяльністю на сторінках «Посланника» та «Душпастиря», вказуючи на можливості розвитку активної праці чернецтва.

Владика Андрій Сапеляк зазначив, що Селецький ввів нову аскетичну ментальність у життя українців, яка виявлялась «на першому плані» в любові до ближнього і любові до самого Бога[9, с. 63].

19 вересня 1900 р. о. К. Селецький був відзначений хрестом Лицарського ордену Франца Йосифа, а 30 березня 1905 р. — титулований почесним шамбеляном папи Пія Х. Та найбільше в своєму житті цінував дари дані йому Богом, їх розвивав у душпастирському служінні вірним, в листі до митрополита Андрея Шептицького з 3 квітня 1907 р. писав:

В последніхь часахь багато титулами мя почтено. Одкровенно кажу, що наймиліший титул для мене єсть, коли парохіянинь скаже: «отче духовний», або только «отче». В томь титуль заключаєся чимь я єсьмь для душь паств моєй повиренихь, а чим они для мене мають бути. [24, арк. 2]

Для своїх вірних парафіян, черниць, згромадження яких заснував, Селецький був духовним батьком. Його духовне батьківство та любов до народу стало спонукою його життєвої діяльності та посвяти.

Помер священник 28 квітня 1918 р. у Цеблові, де, його вже хворого, доглядали сестри йосифітки. Похований о. Кирило Селецький в каплиці-усипальниці на цвинтарі в Жужелі.

29 квітня 1918 р. Похорон о. Кирила. На світлині о. Зенон Каленюк та сестри Згромадження св. Йосифа ОПДМ

В пастирському посланні з 19 серпня 1942 р., скерованому до сестер Служебниць з нагоди 50-ти літнього ювілею заснування згромадження митрополит Андрей Шептицький згадує про постанову Львівського Архиєпархіяльного Собору, який правилом 62 в 1941 р. говорить про о. Кирила як про людину, яку можна поставити за зразок християнського святого життя; чесноти о. Кирила: дух молитви, простота, покора, любов до ближнього, «ставлять його в ряди перших працівників Євангелія в нашій Церковній провінції» [27, с. 224].

Владика Йосафат Коциловський 26 квітня 1943 р. у зверненні до духовенства перемиської єпархії з нагоди 25-ліття від смерті о. Кирила, називає його одним з найбільш заслужених священників єпархії, праведником, мужем Божого духа, що дається нам, як взір християнського праведного життя[5, с. 12].

11 липня 2009 р. в Сокалі на Львівщині, у Катедральному храмі святих апостолів Петра і Павла, відбулось урочисте відкриття беатифікаційного процесу Слуги Божого о. Кирила Селецького.

З нагоди століття від переходу до вічності Слуги Божого Глава УГКЦ блаженніший Святослав зазначив, що о. Кирило перевершив у своєму священичому служінні те, що сьогодні наші владики хотіли б збудити в серцях нашого клиру. «Ми знаємо, — розповів Глава УГКЦ, — що з тої парафії, де він служив, вийшло 26 сестер служебниць, десять сестер святого Йосифа і десять священиків. Гадаю, його феномен якраз полягає в тому, що він глибоко пережив своє Стрітення. Він глибоко жив особисту зустріч з Живим Богом. І через зустріч з отцем Кирилом, кожен, хто міг його бачити, зустрічати, міг сказати, як праведний Симеон: Бачили очі мої спасіння твоє, яке ти приготував перед лицем усіх людей, світло на просвіту народів»[26].

Список використаних джерел і літератури

Великий А. Г. Нарис історії Згромадження сс. Служебниць ПНДМ / Рим: Видавництво сестер служебниць, 1968. С. 755.
Вергун Т. Отець Кирило Селецький / Т. Вергун // Богословія. — Рим, 1988. — № 52. — С.131–196.
Головний Архів Згромадження сестер св. Йосифа Обручника у м. Львові. Матвійчина М. А. Хроніка Згромадження св. Йосифа до 1917 р. [рукопис]. На114 арк.
Допись (О мисии одбувшойся заходомь Товариства св. ап. Павла в Жужелю) // Душпастир V/11, Львов 1891, С. 346–348.
Коциловський Й. Послання до духовенства з нагоди двадцят п’ять ліття смерти Бл. п. о. пралата Кирила Селецького, з 26 квітня 1943 р. / Й. Коциловський // Вісті з Риму. — Рим, 1969. — Ч. 1/2. — С. 12–21.
Марко С. Харизма та життя Згромадження св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії (1898–1990) / с. Стефанія Марко — Львів: Український Католицький університет, 2011. — С. 352.
Пелеш Ю. О стоваришеню Сестер Служебниць Прч. Дьви Маріи вь Жужелю / Юліан Пелеш // Вьстникь перемискои епархіи. Перемишль, 1894. — Ч. VII.
Прах Б. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини, т. 2./ Богдан Прах — Львів: Український Католицький університет. 2015. С. 856.
Сапеляк А. Отець пралат Кирило Селецький засновник монаших Згромаджень / андрій Сапеляк. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2004. — С. 116.
Своя хата: читанка / [авт. тексту К. Селецький]. — Львів: Ставропігійський інститут, 1868. — 111 с.
Селецький К. Вôдкрытє Америки / Кирило Селецький. — Львів: Товариство ім. Шевченка, 1891. — С. 51.
Селецький К. Довжности селянина // Кирило Селецький // Книжочка мисійна. — Тернопіль, 1894. — Ч. 2/6.
Селецький К. Допис зь Жужеля/ Кирило Селецький // Посланникь. — Перемишль, 1893. — Ч. 16.
Селецький К. Допис зь Жужеля / Кирило Селецький // Посланникь. — Перемишль, 1893. — Ч. 17.
Селецький К. Допис зь Жужеля / Кирило Селецький // Посланникь. — Перемишль, 1893. — Ч. 18.
Селецький К. Зь житя Якова Кука, або що може сильна воля і труд постойний/ Кирило Селецький. — Львів: Товариство ім. Шевченка. — Львовь 1892. С. 45.
Селецький К. Зь моєй поьездки до Вельеграду / Кирило Селецький. // Посланникь. — Перемишль, 1892. — Ч. 16.
Селецький К. Зь моєй поьездки до Вельеграду / Кирило Селецький. // Посланникь. — Перемишль, 1892. — Ч. 17.
Селецкій К. Книга мудрости або житє чесного чоловѣка, яке оно пôсля законôвъ Божихъ и людскихъ бути повинно / Кирило Селецький. — Львів: Товариство ім. Шевченка, 1874. — С. 59.
Селецький К. Оголошення / Кирило Селецький // Християнський голос. — Львів, 1912. — Ч. 1.
Селецкій К. Що може добрий войть вь громадь / Кирило Селецкій // Посланникь. — Перемишль, 1905. — Ч. 2.
Селецький К. Якъ уладжене має бути житє доброи законницѣ / Кирило Селецький — Жовква, 1908. — С. 195.
Справозданє загального собранія членів Товариства св. Ап. Павла // Душпастир. — Львов, 1892. — В. VІ. Ч 7.
ЦДІАЛ Ф. 408. Оп. 1. Спр. 501. Лист о. К. Селецького до митрополита А. Шептицького від 3 квітня 1907 р. — Листи приватних осіб з прізвищами на букви Се митрополитові Шептицькому з проханням працевлаштування та надання допомоги 1912–1938 [рукопис]. На 5 Арк.
ЦДІАЛ Ф. 684, оп. 1, спр. 3308, Розпорядження Греко-католицького митрополичого ординаріату у Львові Протоігуменатові ЧСВВ про передачу в їхнє підпорядкування новоствореного Згромадження сес-тер служебниць Діви Марії — 1897 [рукопис] на 2 Арк.
Шевчук С. Той, хто пережив зустріч з Богом, назавжди став інакший»/ Святослав Шевчук // Католицький оглядач: http://catholicnews.org.ua/glava-ugkc-na-stritenya-gospodnie-toy-hto-perezhiv-zustrich-z-bogom-nazavzhdi-stav-inakshiy (6 липня 2022 р.)
Шептицький А. Документ № 37 Пастирське послання до сестер Служебниць з 19 серпня 1942 р. / Андрей Шептицький // Пастирські послання 1939–1944. — Львів: Фундація Андрей. — Т. 3, С. 224–226.
APP ABGK Suplement 181 — Селецький Кирило.
APP ABGK Sygn.5133 — Лист о. К. Селецького до владики Констянтина Чеховича з 27 грудня 1909 р. [рукопис] // АPP ABGK 5133 — Sprawy bractw i towarzystw cerkiewnych z 1909 r. — S. 586–588.
Basso C. A. La monaca perfetta / Carlo Andrea Basso. — Venetia: Pezzana. — Nicolò, 1674.
Potocka A. Mój pamiętnik / Anna z Działyńskich Potocka. — Warszawa: Pax, 1973. — S. 494.